Утеплювачі з базальтової вати, не дивлячись на свої схожі з піносклом показники теплопровідності, набагато більше поступаються піносклу по іншим показникам. Волокниста, паропроникна базальтова вата може накопичувати вологу, що вкрай негативно відбивається на її теплопровідності.

Не дивлячись на достатньо непогані показники щільності, базальтова вата не має хороших показників міцності на стиск. Вона цілком може провиснути під своєю вагою, а також дати усадку.

Згадуючи структуру, потрібно відмітити, що в складі базальтової вати присутні неорганічні волокна та органічні в’яжучі речовини, які, як правило, створені на основі феноформальдегідних смол. В процесі експлуатації цей факт створює проблеми з пожежною безпекою, так як в’яжуча речовина добре горить, та проблеми із забрудненням повітряного середовища, так як базальтова вата виділяє фенол і формальдегід – токсичні та небезпечні для здоров’я людей речовини.

Завдяки своїм характеристикам міцності, блоки газобетону можуть слугувати кладочним матеріалом при зведенні стін невеликих будинків або внутрішніх та зовнішніх стін в каркасних будинках.

Очевидно, що по параметру теплопровідності, газобетонні блоки явно програють піносклу, як і по параметрам паропроникності. Якщо не забезпечити газоблоку можливіть кудись випаровувати пар, який через нього буде проходити, то можливо замочування штукатурки, якою він буде покритий із зовнішньої сторони будинку і потім ця штукатурка буде руйнуватись та відлущуватись від стіни. Тобто, при влаштуванні фасаду по “мокрій” технології, газобетон потрібно обов”язково ізолювати від пари, яка йде із приміщення, ще зовсім не в’яжеться із концепцією “дихаючих стін”, для яких газоблоки, по запевненню виробників та постачальників, ідеально підходять. Самою оптимальною фасадною системою для газоблоку вважається вентильований фасад, який не використовується в житловому будівництві у зв’язку з вібрацією фасадних пластин у вітряну погоду. Також, в наслідок відкритих пор, в газобетонні блоки може заходити вода, яка конденсується на кронштейнах вентильованого фасаду, або потрапляє туди крізь дефекти фасадних шарів при “мокрому” фасаді. Вийти назовні з газоблоку у такої вологи шансів мало, і вона розподіляється по блоку, зменшуючи його теплопровідність, знижуючи морозостійкість та руйнуючи бетонну складову.

В якості опоряджувальних матеріалів для газоблокового будинку можна використовувати любий вид опорядження. Це правильно. Але влаштування вентильованих фасадів поєднано з рядом складностей, основною з яких – складність кріплення в газобетон. Фасад може просто відпасти з часом. Виходячи з цього найбільш оптимальним варіантом є штукатурка стін з газобетону. Причому можна використовувати тільки спеціальні суміші на гіпсовій основі.

Вапно, яке міститься в складі газобетону(2,5-5%) і в більшій частині клейових сумішей для газоблоку (0,5-1 частина вапна в складі кладочної суміші) приводить до того, що металеві складові кладки ( арматура, кронштейни, анкери) руйнуються через деякий час. Така сама доля чекає і металеві труби комунікацій.

У порівнянні з утеплювачем з піноскла, керамзит має багато недоліків. Самим головним є погана теплопровідність як утеплювача, адже керамзит в цілому складається з гравія керамічної піни, між гранулами якого існують повітряні прошарки. Так, ця структура дає бонус у вигляді легкого влаштування – керамзит потрібно насипати до потрібного рівня. Але повітряні пустоти дають можливість вільно проходити через товщу утеплювача водяним парам, а в деяких випадках – і повітрю. Через це можуть виникати містки холоду, а в складі “пирога” конструкції обов’язково повинен бути паробар’єр, так як керамзит має властивість накопичувати вологу, що негативно відбивається на його утеплюючих властивостях. Також, при укладці керамзиту, його обов’язково потрібно утрамбовувати, що є додатковими трудовими затратами.

Однак тей факт, що керамзит – насипний утеплювач, накладає на нього певні обмеження по сферам використання. Так, керамзит можна використовувати для утеплення горизонтальних поверхонь, і лише у випадку спеціальних конструктивних рішень – вертикальних конструкцій. Але і тут недоліки керамзиту у вигляді паро- непроникності і можливості проходження води крізь утеплювач зобов’язують влаштовувати в конструкціях додаткові шари для захисту як конструкція, так і утеплювача.

Утеплювачі з мінеральної вати, не дивлячись на свої схожі з піносклом показники теплопровідності, набагато більше поступаються піносклу по іншим показникам. Волокниста, паропроникна мінеральна вата може накопичувати вологу, що вкрай негативно відбивається на її теплопровідності.

Не дивлячись на достатньо непогані показники щільності, мінеральна вата не має хороших показників міцності на стиск. Вона цілком може провиснути під своєю вагою, а також дати усадку.

Згадуючи структуру, потрібно відмітити, що в складі мінеральної вати присутні неорганічні волокна та органічні в’яжучі речовини, які, як правило, створені на основі феноформальдегідних смол. В процесі експлуатації цей факт створює проблеми з пожежною безпекою, так як в’яжуча речовина добре горить, та проблеми із забрудненням повітряного середовища, так як мінеральна вата виділяє фенол і формальдегід – токсичні та небезпечні для здоров’я людей речовини.

Не дивлячись на кращі в порівнянні з утеплювачем з піноскла показниками теплопровідності, пінополіуретан є гіршим матеріалом по ряду причин. На ринку він представлений в двох варіантах – в жорстких плитах та наплюванний на об’єкті. Жорсткі плити, як правило, являють собою сендвіч-панелі, в типах яких основниою відмінністю є матеріал зовнішньої оболонки плити. В державах СНГ це, як правило, плита OSB, в складі якої є дерев’яна стружка. Що очевидно знижує вогнестійкість плити або щита, зробленого з таких плит. Напилюваний варіант ППУ виготовлюється з двох основних компонентів прямо на буд-майданчику. І одразу напилюється на утеплювану поверхню. Недоліками такого утеплення є неможливість отримати рівну поверхню ППУ після утеплення, поверхня вся в хвилях та виїмках. Проконтролювати рівномірність товщини ППУ, а отже і витрати матеріалу – важко. Штукатурити таку поверхню без влаштування несучого каркасу для штукатурки абсолютно неможливо, і тому ППУ не рекомендується до використання на фасадах, або на тих поверхнях, які потім потрібно штукатурити.

Але самим головним мінусом ППУ в любій його формі лишається сам пінополіуретан. При виготовленні цієї речовини використовуються два компоненти: поліефірний компонент та поліізоцианат, відомий як МДІ (MDI). З 2010-го року речовина МДІ в Європейських державах визнано потенційно канцерогенним, і через це його використання в будівельних областях було істотно обмежено. В Німеччині на продукцію в якій міститься більше 1% МДІ випускають спеціальні нормативи по безпеці та обмежують її присутність на ринку. Чому це робиться? Тому що при виробництві любих двох двокомпонентних речовин, хімічна реакція поєднання двох компонентів в один ніколи не проходить на 100%, завжди є залишки, які потім кінцевий продукт буде повільно виділяти в навколишнє середовище. Тобто ППУ – носій канцерогенних речовин, які він буде повільно виділяти в навколишнє середовище, що безперечно вплине на здоров’я людей, які користуються утепленою будівлею.

В плані монтажу ППУ має певні обмеження. Його не можна використовувати для утеплення фасадної частини, адже, як було описано вище, варіант з напиленням в результаті найбільш витратний у влаштуванні штукатурки по ньому, а плити ППУ – найменш стійкі до впливу вологи за рахунок плит в їх складі. При утепленні фундаментів, може проявитись такий істотний недолік ППУ, як вразливість перед тваринами та комахами, які можуть в ньому влаштовувати свої гнізда, або ж просто робити отвори в ППУ на своєму шляху до внутрішньої частини будинку. Також, плити ППУ в умовах грунта можуть бути пошкоджені вологою, а це значить що потрібна додаткова гідроізоляція.

Пінополістирол XPS, також відомий під абревіатурою ЕППС (екструдований пінополістирол) , є гіршим матеріалом в порівнянні з утеплювачем піносклом по ряду причин. Він програє по показникам міцності, що ставить під сумнів можливість його використання в ряді конструкцій, а також є достатньо еластичним матеріалом, який під дією навантаження прогинається.

Але самими великими його недоліками є горючість та екологічна небезпека. Багато виробників заявляють про негорючість свого матеріалу, яка досягнута насиченням антипіренами, речовинами, які у випадку пінополістиролу лишень віддаляють той момент, коли матеріал почне горіти. Згідно з дослідженнями, при горінні пінополістироли виділяють в 6 разів більше диму, ніж дерево. Порівнюючи дерево з гумою, найбільш відомим “димним” матеріалом, гума при горінні виділяє в 4 рази більше диму аніж дерево. Дим, який виділяється при горінні пінополістиролу також насичений вкрай токсичними речовинами, продуктами розпаду полістиролу – власне стирол, фосген, синильну кислоту та іншими. Ці речовини дуже отруйні та небезпечні для людини.

Відомо, що пінополістирол з часом може окислюватись і руйнуватись. При цьому базовий його матеріал, полістирол, розкладається в толуол і ряд інших органічних сполук, які є вкрай шкідливими для людей.

Виробляється любий пінополістирол із полістиролу, який до цього полімеризували із речовини стирол, яка також отруйна. Люба хімічна реакція не проходить на 100% ефективно, і завжди лишаються певні залишки, які не прореагували один з одним. У випадку з пінополістиролом все в точності так же. Готовий утеплювач цілком може містити в собі деяку кількість стиролу, який лишився від моменту виробництва базової речовини, і цей стирол буде повільно виділятись в навколишнє середовище.

Пінополістирол EPS, (експандований пінополістирол) , є гіршим матеріалом в порівнянні з утеплювачем піносклом по ряду причин. Він програє по показникам міцності, що ставить під сумнів можливість його використання в ряді конструкцій, а також є достатньо еластичним матеріалом, який під дією навантаження прогинається.

Але самими великими його недоліками є горючість та екологічна небезпека. Багато виробників заявляють про негорючість свого матеріалу, яка досягнута насиченням антипіренами, речовинами, які у випадку пінополістиролу лишень віддаляють той момент, коли матеріал почне горіти. Згідно з дослідженнями, при горінні пінополістироли виділяють в 6 разів більше диму, ніж дерево. Порівнюючи дерево з гумою, найбільш відомим “димним” матеріалом, гума при горінні виділяє в 4 рази більше диму аніж дерево. Дим, який виділяється при горінні пінополістиролу також насичений вкрай токсичними речовинами, продуктами розпаду полістиролу – власне стирол, фосген, синильну кислоту та іншими. Ці речовини дуже отруйні та небезпечні для людини.

Відомо, що пінополістирол з часом може окислюватись і руйнуватись. При цьому базовий його матеріал, полістирол, розкладається в толуол і ряд інших органічних сполук, які є вкрай шкідливими для людей.

Виробляється любий пінополістирол із полістиролу, який до цього полімеризували із речовини стирол, яка також отруйна. Люба хімічна реакція не проходить на 100% ефективно, і завжди лишаються певні залишки, які не прореагували один з одним. У випадку з пінополістиролом все в точності так же. Готовий утеплювач цілком може містити в собі деяку кількість стиролу, який лишився від моменту виробництва базової речовини, і цей стирол буде повільно виділятись в навколишнє середовище.